За завісою успішного успіху

 Давно вже не роблю щомісячних оглядів театральної афіші. Це втратило сенс, коли з буклетів з репертуаром на місяць зникли склади виконавців. А щомісяця констатувати той сумний факт, що список вистав все скорочується, а опера взагалі перетворилася на рідкісне явище на сцені все ще оперного театру, немає жодного сенсу. Ті, хто ходить до театру не тричі на рік, і без моїх підказок усе бачать і розуміють.

Наприкінці минулого сезону нарешті призначили нового директора, вже традиційно, людину від опери дуже й дуже далеку. Як завжди, ми почули багато про грандіозні плани, зміни, досягнення  тощо. На моїй пам'яті це вже четвертий новопризначений керівник щедро роздає обіцянки. Що з того зазвичай виходить в реальності я добре пам'ятаю. 

З початку нового сезону ми отримали новий логотип театру (звісно ж, ребрендинг - найдієвіший спосіб подолання репертуарної і кадрової кризи), підвищення у 2,5 рази вартості найдешевших квитків, віп-антракти для "елітної" публіки (для решти годиться і холодне й незатишне порожнє фоє, де немає навіть пристойної фотозони), постановку нового мюзикла, при чому цього разу навіть не класики жанру, а нікому не відомого опусу місцевого виробництва. Прем'єру супроводжувала величезна кількість галасу й реклами, аж до того, що з фасаду театру прибрали афіші інших вистав. Не кажучи вже про те, що два тижні перед нею ми не бачили жодної вистави.  Ба більше, заради четвертого за місяць показу новоспеченого мюзикла скасували "Мадам Баттерфляй" - одну з трьох опер в афіші листопада. А вишенькою на торті стало те, що у грудні цей спектакль поставили в афішу в день народження театру. Як на мене, це вже відвертий ляпас всім, хто все ще сподівається на відродження опери в оперному.  

Не хочу марно витрачати слова. Афіші листопада і грудня говорять самі за себе.

За два місяці маємо 4 опери й 5 балетів, якщо рахувати майбутню прем'єру, яку поставили в будень і вдень невідомо для якої аудиторії. Втім, аудиторія для нашої театральної адміністрації давно вже не проблема. Адже нині до університету третього віку додалися ще й переселенці, за рахунок яких завжди можна заповнити залу. Нікого не хочу принизити, але цю непідготовлену і об'єктивно менш вибагливу публіку легше купити популярним розважальним репертуаром, ніж прищеплювати смак і розуміння оперного жанру. І це претензія не до глядачів. Публіка не має замислюватися над відповідністю репертуару статусу театру, над його художнім рівнем. А от театральній адміністрації варто було б міряти рівень успішності театру не тільки касовим збором. 

Втім, у нас, як завжди, відрапортували про черговий успішний успіх, не забувши зачистити в соцмережах обурені коментарі поціновувачів опери щодо заміни вистави й убогості театральної афіші. Ну, і хвалебні відгуки швиденько оприлюднили. Але я не пригадую за свій понад 30-річний глядацький стаж жодної вистави, яку б не хвалили. І зовсім не тому, що не траплялося відверто безглуздих і невдалих постановок. Це просто такий місцевий феномен. Всі всіх хвалять.

Кадрові проблеми, зокрема, в балеті, вже сягнули таких масштабів, що трупа не спроможна одночасно готувати нову, навіть дитячу, виставу й працювати в поточному репертуарі. Звідси у нас і один-єдиний балет в грудневій афіші. Але замість відвертої розмови про глибоку кризу, викликану як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, нам знову намагаються продати красиву картинку процвітання. Театр між тим стрімко деградує, перетворюючись на дешевий мюзик-хол. 

Розчаровані глядачі просто перестають ходити. Мовчки, бо дискусії в нас не вітаються. В кращому разі просто повидаляють коментарі, заблокують в групах театру в соцмережах, звинуватять в упередженості й навмисному псуванні позитивного іміджу театру. Ніби цьому іміджу якийсь глядач здатен нашкодити гірше, ніж це робить сам театр...

У грудні на нас очікує ще й чергове різдвяне шоу. І цього разу ганьбитися попсою на оперній сцені будуть не лише перед нашим рідним невибагливим провінційним глядачем. Це ще й у євротур збираються везти. Сподіваюся, що хоча би відрепетирують так, щоб купи трималося, а не як кілька сезонів тому "Мелодії різдвяної ночі". Ті, задля яких оперу на честь дня народження театру мало не відмінили.  

Трупа, яка на моїй пам'яті не раз бунтувала, страйкувала, протестувала, нині мовчить. Я можу їх зрозуміти. У них контракти, бронювання, а в частини - ще й усвідомлення того, що їх ніде більше навіть в хор чи міманс не візьмуть. Та навіть якщо йдеться про тих, хто справді є майстром своєї справи, професіоналом, то в театрі давно вже практикують такий дієвий засіб впливу, як відлучення від сцени. Знімуть з партій, замінять явно гіршими, але зате лояльними... Доводиться мовчати й терпіти. 

Але мене як глядача ніхто не змусить мовчки дивитися, як знищують оперний. Бо мені за цей злощасний театр досі болить.