Де шукати національний репертуар?

Хоча я і віддаю беззаперечну перевагу оперному перед іншими театральними жанрами, все ж намагаюся бути в курсі всього міського театрального життя. Часом воно тішить, часом розчаровує. А цього разу вкрай неприємно здивувало.

Почалося з того, що театр ім.Шевченка анонсував прем'єру вистави "Весілля в Малинівці". Звісно ж, назва ця асоціюється з фільмом 1967 року, який вважався класикою радянського кінематографу. Першоджерелом сюжету стала оперета, вперше поставлена в Харкові у 1937 році. Автором музики був харків'янин О. Рябов, в творчому доробку якого два десятки оперет, але практично одразу ж росіянин Б.Александров написав нову музичну партитуру, яка і використана у фільмі. Сюжет твору є радянською інтерпретацією життя українського села в період 1917-1923 років, тобто саме тоді, коли Україна втратила свій шанс на створення незалежної держави в протистоянні з більшовизмом. З усіма неодмінними атрибутами радянської пропаганди і шароварщини. Ну, і кінцівка там цілком в дусі того часу: приходить радянська влада, і всі нарешті щасливі. Ну, а якого ще фіналу очікувати від оперети, поставленої, тобто дозволеної цензурою, у сумнозвісному 1937 році? Якби там був інший зміст і інший фінал, то за цим сюжетом би не фільм до 50-річчя революції знімали, а запроторили б авторів на Соловки!

Чому в театрі вирішили, що постановка цього твору тепер саме на часі? Щоб що? Підтримати ностальгію певної частини населення? Підігріти сподівання "ждунів"? На сторінці в Фейсбук, де здійнялася справедлива хвиля обурення, театр спершу намагався щось розповідати про переосмислення матеріалу, потім нарікав на  невігластво і заангажованість опонентів, а зрештою вдався до банального видалення коментарів. Прем'єра вистави призначена на жовтень. 

І от мені стало цікаво, що ж ще пропонує своєму глядачу український театр, єдиний у місті, що має статус національного. Може, там уже поставили всього Куліша, Винниченка, Кочергу, Лесю Українку й решту, активно пропагують сучасну українську драматургію? І нарешті настала така безвихідна репертуарна криза, що доводиться реанімувати махрову шароварщину? 

Хоча в творчому доробку театру багато постановок української класики, окрім вже згаданої сумнівної прем'єри, національний репертуар у жовтні представлений лише "Наталкою Полтавкою". Зате в афіші є аж дві постановки за п'єсами російських авторів Горіна і Коровкіна... І навіть для відкриття театрального сезону в театрі, в назві якого, окрім вже згаданого статусу "національний", є ще й слово "український", обрали оперету І.Кальмана "Баядера". Отакої! 

Але, на щастя, драмтеатр у місті не один, можливо в інших закладах культури бажаючим подивитися саме українську драматургію пощастить більше?

Молодіжний театр пропонує своїм глядачам сучасну українську драму, а саме п'єсу О.Гриценко "Молочайник". Також національний репертуар представлений п'єсою Я.Стельмаха "Кохання у стилі барокко". Після перегляду її в мене виникло чимало сумнівів щодо актуальності цієї постановки в сенсі просування застарілих гендерних стереотипів, але то вже інша тема. Але в жовтневій афіші театру ріжуть око прізвища російських класиків Чехова і Гоголя. Щодо останнього у нас досі точиться дискусія, але я тримаюся думки, що навіть такий любий публіці жанр гоголівського  малоросійського анекдоту зараз не на часі, а вже "Женитьба", хоч українською перекладай, хоч латиницею транслітеруй назву, й поготів. 

Ще один театр, в назві якого донедавна значилося "русский", який не лише змінив назву, а й повністю перейшов на українську мову. Українська драматургія ніколи не була його спеціалізацією. Але зараз театр може пишатися надзвичайно цікавими постановками драми Л.Українки "Кассандра" і п'єси П.Ар'є "Наприкінці часів". Крім цих яскравих вистав у жовтневій афіші є ще постановка "Номер 5" за п'єсою Н.Нежданої  "Той, хто відчиняє двері". Але знайшовся в цій афіші й свій камінь спотикання, а саме вистава "Діагноз: кохання!", єдина, під назвою якої відсутнє ім'я автора. За кілька хвилин пошуку в гугл легко з'ясувалося, що постановку створено за мотивами п'єси російського драматурга О.Арбузова "Старомодна комедія". Чесно кажучи, не бачу в цій сентиментальній історії нічого, що б аргументувало доцільність збереження її в репертуарі, особливо з огляду на першоджерело. 

Театр "Віримо" останні роки не формує афіш на місяць. До того ж він єдиний з драматичних театрів міста не має власного приміщення і протягом кількох років, аж до недавнього часу, через ковідні обмеження був позбавлений можливості працювати на своїй основній сцені, обмежуючись тільки камерним репертуаром малої сцени. І єдиний театр міста, який досі продовжує грати російською мовою, хоча нові постановки вже всі україномовні. Цей театр зараз має в своєму творчому доробку "Оргію" Лесі Українки і виставу "Поїхати не можна залишитись" за п'єсою І.Носовського. Сподіваюся, що, відновивши нарешті показ вистави на основній сцені, в театрі відродять "Голодну кров" і "По дорозі в...".

Оперний у жовтні пропонує глядачам три вистави національного репертуару -  опери "Запорожець за Дунаєм" і "Хитрий лис" і балет "Лісова пісня". Нашу випробувану часом оперну і балетну класику і сучасну українську оперу. Крім них, в репертуарі театру числяться ще балет Станковича "Княгиня Ольга", але цій оригінальній постановці не дозволяє закріпитися в афіші на постійній основі вічна проблема з нестачею танцівників, і сучасний балет "Нескорені", одноактівку на музику "Болеро" Равеля. З нею та біда, що воно, як слушно кажуть в народі, не приший кобилі хвіст. Як самостійну виставу 20-хвилинну постановку не покажеш, треба робити до неї ще якусь концертну програму. Тому балет цей глядач бачив лише кілька разів.

Ось така вийшла картина. Не надто обнадійлива, як на мене. Український репертуар доведеться пошукати.

Додам ще, що пересічний глядач не зобов'язаний копирсатися в історії вистави, яку планує відвідати, особливо якщо її російське походження ще й старанно камуфлюють. А от театри, на мою думку, мали б відповідальніше ставитися до добору репертуару.